Бійтеся волонтерів!

 
 

Бійтеся волонтерів!

А також кураторів, шефів та просто добрих людей, які відвідують дитячі будинки та інтернатні заклади!



 

 

Адже під маскою добродіїв можуть ховатись журналісти, кореспонденти та ще гірше – представники телебачення з прихованою камерою!

Саме таке спадає на думку, коли спілкуєшся з деякими директорами інтернатів! Хоча не зрозуміти та не співчувати їм неможливо! Адже що частіше за все потрібно журналісту? Правильно – сенсація та голосний заголовок – «Діти голодують», «Вихованці дитбудинків помирають», «Дівчат було зґвалтовано»…

А чи багато хто з цих журналістів довів справу до кінця? Тобто розібрався – а скільки грошей виділяється на харчування цих дітей? Чи вистачає їм такої їжі, особливо хворим дітям та інвалідам? Чи є додаткові кошти на вітаміни чи спеціальні суміші?

Яка зарплатня у вихователів, а надто у нянечок? Чи вони фізично у змозі приділити всім необхідну увагу, хоча б для того, щоб нагодувати належним чином?

Або які лікарські засоби та засоби по догляду мають інтернати? Памперсів вистачає? Засоби проти пролежнів є? Узагалі про таке чули десь в глибинці? Скільки сил прикладає керівництво, щоб хоч щось закупити чи відвезти кудись дітей?

Тому і маємо таку ситуацію, коли директор сам вирішує, чи пускати волонтерів до закладу. І ставить умови – ніякого телебачення, ніяких журналістів! Адже присутність цих людей може дуже негативно вплинути на репутацію директора зокрема та на репутацію інтернату загалом.

І навіть дозвіл з відділу освіти не завжди допомагає! Приїздимо, наприклад, одного разу в такий заклад, а нам повідомляють, що в них карантин. Хоча про поїздку ми домовлялись… А директор передумав пускати… І немає у волонтерів ані яких прав запитати – з якого приводу карантин? Хто поставив діагноз і який? А взагалі у дитбудинку є лікар?  Можливо, і можна поставити питання… Але ж хто захоче псувати відносини з керівництвом? Адже ми для дітей все робимо, і не повинні вони страждати через таку систему…

Окрема тема, яку так не хоче розголошувати керівництво інтернатів – це навчання! Чи багато ви знаєте дитбудинків, де є програми розвитку для інвалідів та розумово відсталих дітей? Добре, коли ті ж шефи беруться до справи – оплачують заняття з психологами, обладнують спеціальні ігрові кімнати, закуповують потрібне приладдя! Бо в багатьох інтернатах для інвалідів немає навіть ніякої шкільної програми! Діти, які в змозі гарно малювати, співати, вчити вірші – не вміють читати, бо ніхто  і ніколи їх цьому не вчив!

Тому з одного боку керівництво і радо волонтерам, які займаються з дітьми, а з іншого…

 Адже дуже часто інваліди при досягненні 30-ти річного віку переходять у будинки престарілих. І для чого їм та грамота в житті? Для чого час та кошти витрачати?

От і живуть такі діти нудьгуючи на цім світі… І так радіють тим волонтерам та кураторам, яким не завжди легко до них попасти!



Создан 03 окт 2013